Не сніги то білі, косі
Впали матінці у коси
І не ранній білий квіт –
То матусина дорога
І не випита тривога,
Про дітей і про весь світ.
Де ростуть густі тополі,
Їх садив татусь від поля,
Ми ж були такі малі,
Та пішли в життя далеке,
Полетіли, мов лелеки,
Залишили солов’їв.
Де любисток пахне й м’ята,
То є неньки й тата хата
І святий їх заповіт –
Це туди ведуть дороги,
Й несемо свої тривоги
За дітей і цілий світ.
Вже і нас фарбує осінь,
Солов’ї там ті і досі
Ще ведуть свої пісні.
Їх любисток слуха й м’ята,
Інші у батьків вже хати,
Лиш тополі ті ж рясні!..
15.11.2013.
Ганна Верес
