То не ворон чорний кряче
І не вітер завива –
За синочком мати плаче
Й молода кричить вдова…
Почорніло раптом сонце
Вже для неньки назавжди,
Не постука син в віконце,
Не звучатиме: «Зажди!»
Зажурилась Україна,
Розлилась кругом печаль,
Діти ж у Донбасі гинуть,
Мертвих важко їй стрічать.
Чорне сонце теж у ранах –
Дні чорніші від ночей.
В чорну стрічку прапор вбраний
Серце, зранене пече:
«Він же син є України,
Землю рідну захищав,
Очі, мов вогонь, горіли,
Й розривалася душа,
Коли бачив, як страждає
Люд від збоченців Кремля…»
Сонце чорне споглядає,
Сина як прийма земля…
5.09.2015.
Ганна Верес
Олеже, щиро дякую за увагу. За моїми спостереженнями, у нас у кожного свій круг симпатиків. хоч він у мене й невеликий, але рада, що це мої однодумці, справжні патріоти-українці. Дякую тобі дуже, що й ти такий. З повагою я.
