Виріс я і вже великий:
Сам взуваю черевики!
Нині в ліс підемо з татом.
Ой! А радості ж багато!
Все навкруг у позолоті,
Змовкли жаби у болоті,
А зайці немов скажені –
Так і кидаються в жмені,
Кличуть разом позмагатись,
Не стають вони сміятись.
Вітер гонить листя хвилі –
Край мій рідний, любий, милий!
- Тату, глянь, які грибочки!
Вкрили всі старі пеньочки!
Я швиденько їх збираю
І у кошичок складаю.
Зайченята всі регочуть,
Їжачки лише фуркочуть –
На голках грибки, кислиці:
Все до власної скарбниці.
Сміх почув вгорі, позаду:
На голівку, наче градом,
Сипав хтось мені горішки
Так багато! Ні, не трішки!
А горішки повставали
І до кошика стрибали!
Я від подиву сахнувся
І об пень старий спіткнувся.
Швидко білочка підбігла
Й підхопити мене встигла.
Та на цьому я проснувся…
Жаль, до лісу ще б вернувся.
Бог дарує казку дітям
І голівку гладить віттям,
Ніжно сонечком цілує,
Сон щасливий їх вартує.
Для всіх хлопчиків, дівчаток
Чинить радості багато,
Щоби дітки підростали,
І Творця свого́ пізнали.
Галина Яхневич
