Не залишай мене сьогодні у печалі,
Не кидай слів,вони такі недбалі
І сповнені презирства,ненависті,повні приті,
Чому ж тоді повторюю твоє ім'я щомиті?
Я ніби свічка,може,і потухну,
В потужності вітрів холодних,мабуть,вщухну,
Птахів безкрилих в небо відпущу,
Заплющу очі й подумки прощу.
І знов безсила,непутяща,-у очах читаю я,
Осягнула миті щастя у сторонніх літ життя,
Ти зуміла відпустити,-за спиною люд гудить,
Передвісником-безвихідь,серце тільки дощ студить.
Віруйте,любіть,кохайте,-так письменник написав,
У словах одвічну тугу з долею він об'єднав,
Дівчина з хустиною на плечах виглядає з-за вікна,
Погляд повний порожнечі,очі сповнює журба.
