Різдво надворі, випив трохи,
Бодай лихе його скопай….
Уже беруть потрохи роки,
Ото… не той дід Миколай.
Та ще ступали твердо ноги,
Прийшов в автобусі присів.
І тут знайшлися «педагоги»…
Злетіло ввись з лукавих слів.
«Дістали вже жиди прокляті…
Там … синагоги і попи…»
Усе, шо нашому теляті,
Щоб з’їсти, треба дві доби.
Вищала сучка у маршрутці…
Кобєти також прийняли.
Як кішка в погребі при злуці,
Маланці галас здійняли.
Тріщали дико, невгамовно…
Куди й сороці, постели.
Летіли гудзики і вовна,
Мені в’язали постоли.
На Каравані вже чекали…
Моя бабуля теж була.
Спартсмєнки дєдушку ламали,
Та баба вперто не дала.
Звєрєла Светка МАКАРова…
Кобила служби патруля.
І та з маршруточки… здорова,
Що причепилася, як тля.
Кричала баба онкохвора…
Дитино - дочечко не бий.
Не чула діва, як корова…
І екіпаж був, як німий.
Швидка летіла, як на крилах…
Побита баба, серце, криз.
І нуль пробачень юдо – рила…
То ваш Аваков, епікриз!
Ну, баба бабою! А що з Аваковим? 
