Літечка-літа мої на схилі,
Та душа ще рветься до тепла,
Колисали долю мою хвилі,
Що стрімкою річкою текла.
Босоніж пройдуся по стежині,
Спів роси ледь чутно де бринів,
Стріну пісню із верби, пташину,
Й заклекоче серденько в мені.
Заплету косиці я вербиці,
Сонячне проміння уплету,
Зачерпну водиці із криниці,
Питиму, немов росу святу.
А як крила від води зміцніють,
Птахом полечу за небокрай,
Хай верба і трави зеленіють,
Більшає в криниці серебра.
Коли ж літо в трави заблукає,
Засміється вишнями в саду,
Грозами липневими злякає,
Росами на стежку упаду.
На струні, на сонячній заграю,
Напою ранкові спориші,
Запрошу пташину ту до раю,
Що з верби співала для душі.
27.01.2016.
Ганна Верес (Демиденко).