Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах :: Ганна Верес (Демиденко): Земля ж не хоче це забути (Поема) . - ВІРШ

logo
Ганна  Верес  (Демиденко): Земля   ж  не  хоче  це  забути  (Поема) . - ВІРШ
UA  |  FR  |  RU

Рожевий сайт сучасної поезії

Бібліотека
України
| Поети
Кл. Поезії
| Інші поет.
сайти, канали
| СЛОВНИКИ ПОЕТАМ| Сайти вчителям| ДО ВУС синоніми| Оголошення| Літературні премії| Спілкування| Контакти
Кл. Поезії

  x
>> ВХІД ДО КЛУБУ <<


e-mail
пароль
забули пароль?
< реєстрaція >
Зараз на сайті - 2
Пошук

Перевірка розміру



honeypot

Земля ж не хоче це забути (Поема) .

Ганна  Верес  (Демиденко) :: Земля   ж  не  хоче  це  забути  (Поема) .
Давно  це  коїлося  в  нас.
Літа  вже  поросли  травою.
То  був  жорстокий,  грізний  час,
В  одну  з  страшних  далеких  воєн.
Хліба  горіли  у  полях,
Вбиралось  небо  у  заграви,
Стогнала  змучена  земля,
Хати,  немов  свічки,  згоряли.
І  тупіт  кінський  стугонів,
І  дикий  регіт,  дивна  мова.
Чужинський  прапор  майорів.
Здавалось,  сатана  у  змові
Із  ворогами  був  тоді:
Розтерзані  тіла  і  душі
Звивались  в  судоргах,  в  крові.
Серця  кричали  небайдужих
Жінок  і  бідних  матерів,
Коли  дітей  їх  розпинали.
Ворожий  табір  аж  ревів:
Дівчат  цнотливих  ґвалтували…

На  ранок  гнали  степом  всіх  –
Жінки  йшли,  діти  і   дівчата.
За  що  такий  цим  людям  гріх
За  те,  що  їх  земля  багата?..
Вели  їх  довго.  І  води
Напитись  не  давали  вволю.
Не  знали  люди,   і  куди,
Й  що  далі  буде?  Клята  доля….

Ішли…  В  розшитих  сорочках,
Ступали  босими  ногами
Чиясь  дружина  чи  дочка.
Навколо  –  коні  з  ворогами.
Повільно,  мов  плили,  з  добром,
Що  у  людей  награбували:
І  злото  тут,  і  серебро,
Хрести  святі,  що  позривали
З  грудей  заможних  християн  –
Ні  перед  чим  не  зупинялись.
І  сум  великий  застеляв
Ті  очі,  й  землю,  що  здригалась.

Прийшли  у  табір  ворогів,
Коли  світило  опускалось.
Чужі  намети,  дорогі,
Гірше  тюрми  жінкам  здавались.
Та  що  вони  зробить  могли
Єдина  зброя  їхня  –  сльози.
Їм  повечеряти  змели
Недоїдки,  а  ще…  погрози.
Хто  –  їв,  хто  –  ні,  не  в  тому  суть  –
Утома,  сльози  всіх  здолали.
Жінки  не  сплять,  малі  –  сопуть.
По- своєму  ще  щось  волали,
Мов  напівдикі,  сторожі.
Було  їх  важко  зрозуміти:
І  мова,  й  звичаї  чужі  –  
Недовго  і  осатаніти.

Лежала  вже  немолода,
Красива  жінка  просто  неба.
Вже  не  могла  вона  ридать,
Та  й  чи  була  у  цім  потреба?..
Не  дозволяв  і  біль  їй  спать,
Думки,  мов  каменем,  давили:
Що  буде  з  нею,  з  усіма?
От  якби  поряд  були  вила,
То  заколола  б  отого,
Хустиною  що  обв’язався.
Лице  б  побачити  його,
Бо  підозрілим  їй  іздався.
Було  щось  в  нім  таке  близьке,
Хоч  роздивитися  несила.
Не  чула  й  мови.  Хоч  слизьке,
А  схоже  чимось  так  на  сина…
Вона  тут,  у  нічній  імлі,
Його  побачила  уперше.
І  подих  росяний  землі
Штовхав  не  до  жіночих  звершень.
«Чому  хустина  на  лиці?
А  вище  ж  мають  бути  очі,  –
Конали  жінку  думи  ці,  –
Які  вони?»  –  благала  в  ночі.

У  небі  молодик  сховавсь,
Зірки  десь  високо  тремтіли,
І  вартовий  переконавсь
Що  всі  заснули.  Власне  тіло,
Вмостивши  зручно,  задрімав.
Сон  був  міцний  і  молодечий.
Під  ранок  налягав  туман…
«От  би  дістатись  до  вуздечок,
Адже  із  коней  їх  зняли,
Коли  в  долину  гнали  пасти.
Та  сили  щоб  не  підвели…
Не  дай  же,  Господе,  пропасти,»  –
Молила  жінка  й  поповзла
Шукати  рятівну  вуздечку,
Бліда  і  мокра  вся  була,
Бо  росяну  долала  стежку.
Аж  ось  нарешті  і  вона  –
Заради  чого  шлях  долала.
«О,  не  моя  у  цім  вина,"  –
У  мозку  думка  працювала.

А  вартового  сон  тримав  –
Під  ранок  він  ще  був  міцніший,
Та  й  небезпеки  тут  нема,
Адже   сюди  не  йтиме  піший.
В  наметах  друзі  його  сплять
Після  нічних  розваг,  затятих.
Від  коней  фиркання  летять.
Ніч  мала  скоро  вже  розтати.

Нечутний,  обережний  крок
Наблизив  жінку  до  сторожі,
І  тускле  світло  від  зірок,  
І  степ,  безмовний  і  порожній,  –
Усе  їй  на  руку  було,
Ще  мить  –  і  сторож  –  у  ремінні…
Враз  груди  кров’ю  залило  –
Уткнула  шаблю.  Хоч…   невміло,
Та  наступила  зразу  смерть  –
До  серця,  все-таки,  дістала.
Жахіттям  сповнена  ущерть  –
Цього  від  себе…  не  чекала.
І  раптом…  тупання  копит
В  передранковій  тиші  вчулось,
А  в  серці  жінки  все  кипить,
Бо  найсвятішого  позбулась.
Адже  народжена  була
Не  забирать,  а  дарувати
Життя.  І  мрія  ця  збулась,
Вона  вже  трьох  дітей  є  мати.
Тепер  вона  й…  убивця  ще  –

Ця  справа  зовсім  не  жіноча.
І  полились  рясним  дощем
Гарячі  сльози.  Бідні  очі…
А  тупіт  коней  наближавсь,
Виднілись  навіть  силуети.
Ось  кінь  під  першим  заіржав
До  тих,  що  паслись.  І  намети,
Неначе  зразу  ожили,
З  розкритих  дір  стрибали  люди,
Прибулі  вершники  були
В  бою  із  ними  надто  лютім.

На  землю  тихо  день  сповзав,
Як  бій  скінчився.   Сонце  встало.
Й  гірка  непрохана  сльоза
Тихенько  в  жінки  ледь  стікала.
Й  вогонь    якийсь  стріляв  з  очей,
Немов  завдячував  і   долі…
Не  знала  мати-жінка  ще,
Яка  ціна  буде  тій  волі.

Та  втримала  земля  дочку,
Що  вартового  пов’язала,
З  лиця  піднявши  хусточку,
В  нім…  свого  сина  упізнала…
Закривши  знов  його  лице,
Вона  боялася  зізнатись:
«Як  він  наважився  на  це?
Не  дай  нікому  ще  зазнати
Такого  горя.  Як  нести
Їй  далі  хрест  свій,  непосильний?
Де  сили  матері  знайти
Не  попрощатись  з.. рідним  сином?»
І  очі  падали  униз,
Мов  порятунку  там  шукали.
Чи  думала  вона  колись,
Вночі  як  сина  колихала,
Що  принесе  таку  ганьбу,
Що  зрадить  землю,  значить,  матір?
«А  ти  ж,  бач,  недалеко  був…
Таких  дітей  не  треба  мати,  –
Гадюками  повзли  думки,
Клітинка  кожна  в  ній  стогнала,  –
Так,  бач,  де  був  ти  ці  роки.
Що  з  ворогом  тебе  єднало?..»
Ніхто  не  скаже  їй  про  це  –
Уста  холодні  і  безмовні,
Під  хустку  сховане  лице,
Закриті  очі,  безумовно.
Її  враз  погляд  зупинивсь
На  ручці  з  кров’ю  шаблі  тої:
«Колись  за  славою  гонивсь.
Забув  закон  землі  святої:
За  зрадою  лиш  смерть  іде,
Її  й  Всевишній  не  прощає.
Не  знайдеш  місця  ти  ніде.
За  що  ж  мене  життя  лишаєш?»

Й  тремтяча  матері  рука
До  шаблі  вдруге  потяглася…
Та  поряд…  друга  виника,
Дитяча…  хлопчика  Юрася.
Учора  сиротою   став…
Позбувся  матері  хлопчина.
Він  першим  шаблю  ту  дістав,
Не  знав,  що  він  таким  от  чином
Іще  одну  біду  спинив.

Дивились  очі  на  малого.
І  розум  матір  осінив:
«Я  буду  жить!  Заради  нього…»
Опанувавши  вже  себе,
Вона  повільно  підвелася.
У  неї  є  мета  тепер:
За  сина  матиме  Юрася.
Поклала  хрест  собі  святий
Із  лоба  ще  на  пишні   груди:
«Нещасній  матері  прости,
Я  це,  як  сон  страшний,   забуду.»

Зарили  трупи  тут  усі
(Не  осквернять  же  ними  землю).
Рука  мала  –  в  її  руці.
Вклонились  землякам  доземно
І  поверталися  назад:
Хто  –  пішки  йшов,  хто  –  на  коневі.
Завмерла  в  глибині  сльоза
У  неньки.  «Досить  уже  нервів,  –
Все  на  малого  погляда,  – 
Тільки  б  поставити  на  ноги.
І  хоч  вона  немолода,
Проситиме  тепер  підмоги
У  Бога  й  рідної  землі,
Навчить  хлоп’я  свій  край  любити.
І  долі  виклики,  хай  злі,
Її  не  зможуть  надломити!..»

Подія  сколихнула  нас,
Бо  мати  й  син  –  то  рідні  люди.
Схиливсь  над  нею  сивий  час.
Земля  ж  не  хоче  це  забути!..	
						17.12.2012.

Ганна  Верес  (Демиденко).

ID:  651228
Рубрика: Поезія, Історична лірика
дата надходження: 13.03.2016 10:42:09
© дата внесення змiн: 13.03.2016 12:25:35
автор: Ганна Верес (Демиденко)

Мені подобається 10 голоса(ів)

Вкажіть причину вашої скарги



back Попередній твір     Наступний твір forward
author   Перейти на сторінку автора
edit   Редагувати trash   Видалити    print Роздрукувати


 

В Обране додали: Валерій Вітер, Світлана Крижановська
Прочитаний усіма відвідувачами (788)
В тому числі авторами сайту (20) показати авторів
Середня оцінка поета: 5.00 Середня оцінка читача: 5.00
Додавати коментарі можуть тільки зареєстровані користувачі..




КОМЕНТАРІ

Райка, 19.03.2016 - 22:56
12 16 flo12 flo06 13
 
Ганна Верес (Демиденко) відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Спасибі. 16 17 give_rose
 
Ніна-Марія, 14.03.2016 - 12:46
Дуже болючий твір!Всякого лиха натерпілась наша Україна і такі випадки, на жаль мали місце... Не дай Боже...
 
Ганна Верес (Демиденко) відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Спасибі, Ніночко. 16 17 flo06
 
Ніколь Авілчаду, 14.03.2016 - 06:32
12 17 flo11
 
Ганна Верес (Демиденко) відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Спасибі, Ніколь. 16 17 45
 
12 Так зворушливо, Ганно! 17 16
 
Ганна Верес (Демиденко) відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую, Валю. 16 17 flo23
 
Haluna2, 13.03.2016 - 18:00
Дуже сподобалась поема!Чуттєво,вистраждано! give_rose give_rose give_rose
 
Ганна Верес (Демиденко) відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Щира вдячність. 16 17 flo31
 
геометрія, 13.03.2016 - 16:54
Не могла відірватися від читання, Ганю, навіть про свій біль забула, так захопила мене ця поема... 12 16 17 16 flo36 flo31 flo11
 
Ганна Верес (Демиденко) відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую Вам. 16 17 flo31 flo23 flo31
 
12 Зачепила Ваша поема... 12 16 flo21
 
Ганна Верес (Демиденко) відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Спасиюбі, Світланко. 17 flo23
 
Чудова робота, пані Ганно! 16 17 flo21 flo18 flo21
 
Ганна Верес (Демиденко) відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую. 16 17 flo23
 
Валерій Вітер, 13.03.2016 - 14:52
Пречудовий твір! 12 32 give_rose give_rose give_rose
 
Ганна Верес (Демиденко) відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Спасибі. 16 17 flo22
 

ДО ВУС синоніми
Синонім до слова:  Новий
Enol: - неопалимий
Синонім до слова:  Новий
Под Сукно: - нетронутый
Синонім до слова:  гарна (не із словників)
Пантелій Любченко: - Замашна.
Синонім до слова:  Бутылка
ixeldino: - Пляхан, СкляЖка
Синонім до слова:  говорити
Svitlana_Belyakova: - базiкати
Знайти несловникові синоніми до слова:  візаві
Под Сукно: - ти
Знайти несловникові синоніми до слова:  візаві
Под Сукно: - ви
Знайти несловникові синоніми до слова:  візаві
Под Сукно: - ти
Синонім до слова:  аврора
Ти: - "древній грек")
Синонім до слова:  візаві
Leskiv: - Пречудово :12:
Синонім до слова:  візаві
Enol: - віч-на-віч на вічність
Знайти несловникові синоніми до слова:  візаві
Enol: -
Синонім до слова:  говорити
dashavsky: - патякати
Синонім до слова:  говорити
Пантелій Любченко: - вербалити
Синонім до слова:  аврора
Маргіз: - Мигавиця, кольорова мигавиця
Синонім до слова:  аврора
Юхниця Євген: - смолоскиподення
Синонім до слова:  аврора
Ніжинський: - пробудниця-зоряниця
Синонім до слова:  метал
Enol: - ну що - нічого?
Знайти несловникові синоніми до слова:  метал
Enol: - той, що музичний жанр
Знайти несловникові синоніми до слова:  аврора
Enol: - та, що іонізоване сяйво
x
Нові твори
Обрати твори за період: