С. Есенин. "Опять раскинулся узорно…" (Переклад на українську мову)
Багрянець візерунки знову
Над полем стле з кінця в кінець,
І заливається бризково
Нижегородський бубонець.
Під затуманеним серпанком
Дівочу явиш ти красу,
Тріпоче вітер свою бранку -
Руду під хусткою косу.
Дуга розколисто танцює,
То вирина, то знов зника,
Не обмахне, не зачарує,
Заквітчана твоя рука.
Полів давно мені вже сниться
Малиново-червоний шир,
Тобі - високая світлиця,
Мені - далекий монастир.
Там синь і полумінь свіжаві,
Легкодимніша пелена.
Послушник буду я ласкавий,
А ти - розгульная жона.
І знаю я - обидва станем
Тужити в пружній тишині:
Я по тобі - в глухім тумані,
А ти заплачеш по мені.
Але й спізнавши, взять не схочу
Ні тихих ласк, ні глибини.
Закохані бо в землю очі
Не ту, що бачили вони.
Текст оригіналу
