Пливуть хмаринки високо у небі,
Пливуть туди, де гуркотить війна,
І я пливу думками теж до тебе,
Й прощальний вечір в пам’яті зрина,
Як ніжно ти горнув мене до себе,
Здавалось, ніби в душу заглядав,
Проснулась і в моїх очах потреба
Тебе кохати німо і ридать…
Здавалось, нас на світі тільки двоє,
Й вуста, й міцне сплетіння наших рук,
І хоч мороз потріскував надворі,
Не чули ми, як тряс повітря крук.
Сьогодні ти, де гаряче і димно,
Де смерть в окопи сірі загляда,
Я ж сподіваюся на Бога і на диво,
Що обмине в бою тебе біда.
Війні прийде кінець таки, я знаю,
І зустріч знов поділимо на двох,
Від щастя очі німо заридають,
А свідком цього стануть світ і Бог.
15.04.2016.
Ганна Верес (Демиденко).
