Я несу тобі сонце в долонях
І живильного краплю дощу...
Він стікатиме ніжно по скронях,
Я печаль ним усю відпущу...
Зцілить сонце ласкавим промінням...
Мене щастям люби, я прошу...
Новий день обнімаю терпінням...
І закохана серцем, шепчу...
Посміхнись, світ прекрасний навколо,
Ну навіщо минуле... прости...
Я несу тобі сонце в долонях
І весну, що так хоче цвісти...
18.05.2016
А й справді! Є такі моменти, коли минуле не варте уваги, воно ніби не важливе і не вагоме, якщо в долонях є ЦІЛЕ сонце - оце важить насправді! Я сприйняв ці рядки як вірш-благання і вірш-надію одночасно! Вони чудові і сповнені світла
Квітка)) відповів на коментар К0ВАЛЬ, 15.05.2023 - 21:58
Все вірно
І це було класне відчуття
І море надій, сподівань на склеєння побитих горшків)
Спасибі
Я оце згадала як за день до війни почала писати ("написала" - на зупинці тоді стояла і ці рядки самі мені зійшли, і тоді бігом тільки у нотатки їх внесла):
"Невдовзі забубнЯвіє весна,
Й лелійно-зніжено спитає зиму
Чи досхочу наснІжилась вона,
Й вінково-красно уплететься в риму.."
А потім перші вибухи, і вже весна відклалася, так скажімо.. Тоді цей вірш перетворився з ліричного на громадянську (патріотичну) лірику
кошмар!!. то уже рік минув..
А зараз звучить:
"Ти весно синьоока,
Тобі мої пісні складаю я..
Ти вода у потоках,
Що з дна сріблистим мохом сяяла.."
То просто вірші, і то просто пісні..
Я не прив'язуюся до пір року.. тому й писала жити поточним моментом.. ну от і сніг випав, то що тоді з тієї весни?.) ми не маємо влади над зовнішнім, не маємо.. сніг, який випав - тільки свідчення цьому.. дуже повчально вийшло) і майже пророче))