на полотні травневої ночі
чути голос хриплий нізвідки
я натще вкрию скроні запахом мокрих ялиць.
вивільню коси від зайвого вітру , від гострих шпильок.
відкрию вікна :
випущу слів отару на твої полонини ,
най випасають трави високі ,
виплітають вінки з горобини ,
із блискавок покірних , грому сонцеликого -
дзвонами най курликають.
у високости волі ,
в царстві мойого розуму
най летять трепетом -
поки годні най виростають смереками
на твоїм простудженім тілі.
не притулюсь до виття вовків , до поглядів лисячих
нестиму себе
камінну!
лагідну!
до відкритого простору ,
до морського спокою ,
що хризантемами всмоктаний
у тім’я ріки-танцівниці.
