За сільськими городами,
Де верба пишна вродою,
Й зорі часто купаються,
Там дзеркалиться став.
В тихій берега зелені –
Мурашині поселення,
Від людини ховаються,
Де травиця густа.
Пахнуть рутою-м’ятою
Береги, мов засватані,
Цноту, соком напоєну,
До зими бережуть.
Раптом щось забілілося
І дізнатись хотілося,
Що і ким там накоєно…
Я у берег біжу.
Серед порослі дикої
Мої груди… ледь дихають,
Серце вискочить ладиться –
Райська всюди краса…
А над зеленню, тихою,
Білобокою втіхою
Встиг лелека піднятися,
Щоб дістать небеса.
А як вечір опуститься,
Став ажурно затруситься,
Заколишуться стебла і
Очерету листки:
Звідти випливуть панночки –
Лиски, ніби русалочки,
Й там, де ряскою встелено,
Затанцюють стежки.
Землю вкутає зморену
Нічка, тиха і зоряна,
Місяць, сріблом підкований,
Поведе її в сни,
Й зазвучить дивна музика,
Про тепло, літнє, в трусиках,
Котра всіх переконує,
Що фінал то весни.
26.05.2016.
Ганна Верес (Демиденко).
це- Дар божий все це побачити й описати ...повірте,такі слова я далеко не часто пишу в коментарях..хоч і люблю наших бджілочок-джмеликів-трудівничків-поетів...