(Байка)
Має тато діточок –
Стільки їх багато,
Як на небі зірочок, –
Завжди у них свято.
Їм хотілося б завжди
Лиш відпочивати,
Ну, а часу на труди,
Щоб не марнувати.
Щоби тато не повчав,
А щоб сам учився,
Час новий уже настав –
Світ перемінився.
Тато каже: не довби
Вавку біля носа,
Бо наробиш сам біди –
Так насієш проса!
Вийде всюди: там і тут!
Ой! Яка ж бо втрата!
Глянь бо – всюди уже жнуть,
І винують тата!
Бо Він каже їм: Не руш!
Лиш Мене послухай,
Бо малий іще ти муж!
І під ніс не дмухай!
Не шукай собі батьків,
Що ладу не знають,
Бо вони із тих вовків,
Що в легендах лають,
І на місяць уночі
Виють – завивають.
В них від аду є ключі:
Всіх зівак збирають –
Можна все…усе роби –
Й палицю в колеса…
Як поб’ються вам лоби –
Більше інтереса.
Буде привід для ганьби:
Бачиш, Бог дрімає?!
І оте своє «якби»
В серце закладає.
Тай шукають всюди, скрізь
І нірван, і «тата».
Той, не каже, що «не лізь!»,
Не знущайся з брата!
Головне, що вухам блаж –
А… – не буде мука!
Ти не віриш – серцем зваж.
То не проста штука!
Там, де правда і любов –
Добре би послухав…
Як сліпий у прірву йшов,
То на тата дмухав…
Що ж тепер, коли летів?
Де ота порука?
Ось вона, критична мить.
Вовча їх поука!
Не вхопило НЛО,
Буда не проснувся –
Все згадав він, що було –
Пізно схаменувся…
Бо все те, що більше є,
І що не від тата –
Все те болем віддає.
Не спіши пізнати.
Світ усе твоє краде:
Правди ніде діти.
Вже останній день гряде –
Кайтесь, любі діти!
І усі, що є не Бог –
Персонажі з казки.
Їх їдкий, отруйний смог
Вивітри із хатки.
З лісових кривих стежок
Вийди на дорогу.
Не чекай з чужих книжок
Більше допомогу.
Леп увесь, що так наріс,
Лише Словом Божим
Можеш зчистити геть скрізь!
І тоді – все зможеш.
Вийди з хаосу, з брехні –
Нам Господь поможе!
І спокусам скажем: «НІ!»
Всіх прости нам, Боже!
Галина Яхневич.