Мрія
1
В гаю на смарагдових ялицях
Листя золотиться верб сухих.
Вийду я на берег подивиться,
Плюскіт заводі як майже стих.
Місяці два ріжками гойдають,
Брижі каламутить жовтий дим.
І бугай тихесенько ридає,
Гладь трави й озер - один-в-один.
У звучанні цім обкошеного лугу
Чую я знайомий серцю клич.
Кличеш сумувать, моя подрУго,
До сонливих берега облич.
Довго не бував я тут й багато
Бачив світлих зустрічей й розлук.
Та завжди беріг у собі свято
Ніжний згин твоїх туманних рук.
2
Тихий хлопець, лагідний собою,
Цілував в уста що голубів, -
Стан тонкий з повільною ходою,
Моя мріє, я в тобі любив.
Я ходив і по містам й по селам,
Я шукав тебе, твої світи.
Часто сміхом жвавим і веселим
Вабила мене у жито ти.
Потай за церковною стіною,
В білий храм якОсь-то я забіг:
Синьою вмиваючись водою,
Сонце кинуло орар до ніг.
Мов чернець, стояв в червонім блиску,
Враз здавила горло тишина...
Під габою чорною так близько
Ти пройшла й поникла край вікна.
3
З паперті під дзвонове гудіння
Сходила ти в ароматі свіч.
І не міг я стримати тремтіння,
Не торкнутись рук твоїх і пліч.
Я хотів сказати так багато,
Млоїло що душу дотепер.
Але шлях, серпанком обійнятий,
Тихо парував поміж озер.
Зиркнула ти тихо на долини,
Де в траві звивалася імла...
І упали негусті сивИни
Із твогО зів'ялого чола.
Бганки одягу ледь-ледь блідніли,
Й марилось - посеред темних вод,
Ідучи, жував мої надії
Твій беззубий шепелявий рот.
4
Та недовго душу холод мучив.
Мов крило, припав до її ніг.
Нове почуття собі нав'ючив
Й до нових пошкандибав доріг.
І без шву стягнулась в серці рана.
Пал загас, за ним пройшла любов.
Але знову вийшла ти з туману
Від краси і світла бігла кров.
Прикриваючи лице рукою,
Шепотіла: "Глянь, я молода.
Це життя тебе лякало мною,
Я ж уся - повітря і вода".
Серед звуків скошеного лугу
Чую я знайомий серцю клич.
Кличеш сумувать, моя подрУго,
До сонливих берега облич.
Текст оригіналу
