Всім прівєт!
Ну, всім – ето слішком громко сказано. І це не потому, шо я не хочу з кимось здороватись. Дєдушкові, знаєте, поздороватись лишній раз, як кажуть в опрєдєльонних кругах – не западло. Я мав у віду, шо прівєтствіє моє касаєтся тільки тих, хто читає мої письма. А читающих і, тєм болєє, коментірующих словно кот наплакав. Когось відлякує то, шо Дєдушко із’ясняєтся на суржику, хтось так і не зміг познать і понять глубіну всєх глубін Дєдушкового мозга. Та це всьо – мєлочі жизні. Дєдушко привик брати не колічеством, а качєством. А качєство Дєдушкових творєній – висшеє, несмотря на суржик. Вобще, суржик з нєкоторими людьми іграє порою злі шутки. От я знаю одну дєвушку, яка суржик, та ще й на стільки грязний, як у Дєдушка не переварює органічески. Але шось її задєло за живе. Настільки задєло, шо взмолілась вона – Вкусі мєня! Ну… Чи то просто Дєдушкові показалось, шо взмолілась. Може, і взмалювалась, но не до нього. А, може, до нього, але в шутку. Дєдушко – чєловєк простий і до болі наївний і єму нєвєдомо…( ай, капець, як би-то не забути це слово – нєвєдомо?). То про шо я? А, да! Дєдушкові шось нєвєдомо… Забув уже, шо? Капєц!!! Короче – я всьо воспрінімаю за чисту монєту, особенно, коли мені кажуть – Дєдушко, вкусі мєня! Я й кусаю… Вкушаю, то єсть…
Относітєльно нєвєдомо… Намєдні пацика одного наблюдав. (Ай, пацик – неправильно, фраєрок тоже… Тєрпіла – в саму точку) Так вот, тєрпілу одного наблюдав. Глаза стікляні, втупився в одну точку і твердит – мнє нєвєдомо чувство болі, мнє нєвєдомо чувство страха, мнє нєвєдомо чувство обіди і далєє по тєксту… Це ж як його цепануло? Капєц! Прямо Дольф Лундгрен у фільмє «Універсальний солдат»! Ніфіга йому, бачиш, нєвєдомо! Во врємєна, коли Дєдушко був високим, стройним і бєзумно красівим юношою, коли дєвушки бігали за ним стаями, а він їх ігнорірував (по очєрєді), то бачив він одного такого, який триндів, шо всьо йому нєвєдомо. Потом цьому тєрпілі добавилась ше одна нєвєдомость – якого ж… так больно в промєжності? Але це так – частності. Всім іногда приходиться прікоснутся до нєвєдомого. А ше я не люблю ізлішнєй філософії. Ну, сказав шось раз - от і харашо, а то жуют півжизні, як корова жуйку. Не можеш ковтнути – виплюнь краще. І ше Дєдушко не любит слов іностранного проісхождєнія. Не то шо зовсім не любит, а тільки тих слов, до яких є отєчєствєнні замєнітєлі, аналоги то єсть. От придумали таке – нікнейм, нік сокращьонно. Є ж наше хароше слово – поганялово. А поганялово повинно бути звучним, як у Дєдушка, коли він був високим, стройним і безумно красівим. Так нє ж – попридумують шось таке… Іниє даже із трьох букв. Ну і шо, шо точками букви розділили? Розділяй – не розділяй, а букв-то більше від того не стане. Всьо равно, як у старі футбольні кричалці – Атакуй-не атакуй, всьо равно получиш… Нічо, короче, не получиш. Але то таке. Я зовсім не про це хотів сьогодні написати.
Не зря я згадував сьогодні про фільми, ох не зря. Бо мій воспальонний мозг посєтіла, як всігда, ідєя. Так уже случилось, волєю обстоятєльств, шо Дєдушко наконєц-то ізбавився от опостилєвшей йому роботи. Чи то робота ізбавилась от опостилєвшего їй Дєдушка? Не столь важно. Послє длітєльних і кровопролітних бойов із зловєщєй тварью Erinaceus pubis normalis, Дєдушко винуждєн був отступить. Но отступлєніє не єсть пораженіє. Ібо, як говорив у свойом трактаті «Іскусство войни» великий китайський полководець Сунь Цзи(інтєрєсно, куди він призивав усіх сунути своє цзи???) – Отступлєніє перед прєвосходящими силами протівніка нє єсть бєгство, а тактічєский прийом! Але це так – лірічєскоє отступлєніє от заданной тєми.
Прєбивая в радужних мєчтах і, нічуть нє тяготясь нічєгонєдєланієм, Дєдушко строїв плани относітєльно условно чесного отнятія дєнєг у насєлєнія. Я, вобще-то прєзрітєльно ставлюсь до дєнєжних знаків. Але, від їх налічія, прямо пропорціонально завісіт любов дєвушок. Більше дєнєжних знаків – крепша любов. Сначала Дєдушко хотів піти поработать інкасатором. А інкасатор – це автомат і доступ до дєнєжних знаків, законний і безпрєпятствєнний. Но потом Дєдушко подумав, шо всякі там олігархи, прем’єри-прєзідєнти скажуть, шо це не вони, а іменно Дєдушко оставив їпенсіонерів без ніщєнской пенсії. Да і появилося Е-декларування, і Дєдушко планірував здєлатись таким собі Робін Гудом соврємєнності – одбирать дєнєжні знаки і прочі матєріальні ценності у поганих і багатих і віддавати їх харошим і бідним, то єсть – собі і своїм друзьям( і дєвушкам тоже). Но, поскольку большинство Дєдушкових друзєй зараз… Іних уж нєт, а тє – далєчє, то ця ідєя потухла так же бистро, як і возгорєлась. І рішив Дєдушко воплотіть в жизнь мєчту свого дєтства – зняти кіно. Тільки, єслі у вас в голові уже мелькают кадри з кожаними масками, ботфортами, пльотками і криками – Я твой раб, гаспажа, то ви жестоко ошибаєтесь! Дєдушко, як ви вже успіли навєрно поняти – нєісправімий романтік. І кіно він буде знімати романтічєске. З єлєментами мелодрами, комедії, бойовика і т.д. Тіпа індійського. В принципі, чого тіпа? Я даже названіє придумав «Король індійських слонов Рапіру». Звучне, правда? І проблєму із слонами я продумав. Слонов у нас канєшно нема, зато повно корів. А в Дєдушкового друга воєнрука в школі полним-полно списаних протівогазів. Улавлюєте мисль? Єслі корову в протівогазі зняти крупним планом, то чим не слон? Застелити корову турецьким ковриком(десь на чердаку валявся), в кафешці позичити пластікового стульчика, шоб на спину корові прив’язати – і там уже може воссєдать якийсь раджа. Пєсні і танці обеспечат наші мєсні цигани(живе у нас пару сімей). Вони, кстаті, і внєшнє на індусів похожі. Це потому, шо родствєнніки. Не буду я щас розказувати етногенез циганів( чи – ромів, як щас принято говорити), бо не нада воно вам.
Фільмєц вийде то, шо нада. Джіммі, Джіммі, ача, ача… Мама! Синок! Гітара! П’ять тисяч вольт! Сутхія, любімая, я уміраю! Давай станцуєм последній танєц. Любімий! Прості разбойніка Раджа! Он на самом дєлє твой отєц! Я – інспєктор Рам, ти отрубіл мнє рукі, Кувєрдас, но нє отнял мою чєсть!
А в началі фільма – тітри. Всьо равно, як у фільмах із Сталлоне або Ван-Даммом. Щас поймете, про шо я…
Автор сценарія – Дєдушко!
Рєжисьор – Дєдушко!
Продюсер – Дєдушко!
В главной ролі – Дєдушко!
І, кстаті, всі ці таланти Дєдушкові присущі. Коли Дєдушко був високим, стройним і бєзумно красівим юношою – йому такі сни снилися(ай-ай-ай, як вам не стидно про таке думати? Не ті! Не ті сни!), що голівудські сценарісти вмєсті со Спілбергом, Кемероном і Лукасом нєрвно курили би в сторонкє. Но про сни – в одном із слєдующих пісєм… Якшо не забуду. А пока – традіціонний анєкдот від Дєдушка.
Знімається кіно. Рєжисьор тримає в руках мегафон і кричит до масовки(но мімо мегафона):
- Заварачівай! Заварачівай!!!
Кричит і аж синіє і хрипне. Підходить хлопчик і каже:
- Дядь, а дядь, так Ви в мегафон крикніть.
Рєжисьор піднімає мегафон і в саме вухо хлопчикові:
- Пашол на х..й, мальчік!!!
А потім, до масовки і знов мімо мегафона:
- Заварачівай!!!
ID:
698360
Рубрика: Проза
дата надходження: 03.11.2016 13:58:50
© дата внесення змiн: 03.11.2016 13:58:50
автор: посполитий
Вкажіть причину вашої скарги
|