Я плакала гіллям із верболозу,
Що низько нахилялось до землі,
Обламане? А, може, то здалося -
Мій світ за мить у розпачі зомлів...
Я протікала річкою до моря
І чайкою тулилась до тепла,
Тоді мені здавалося, що поряд
Нікого не було, а я жила...
Я піднімалась в небо журавлями,
Повторюючи жалісне "курли",
І відмивала застарілі плями
На серці, що занедбано болить...
Я падала стрілою у безодню,
Коли тримав лиш вітер на руках...
До крику відчуваю і сьогодні -
Від мене моє завтра утіка...
І боляче стискає безнадійне
Вчорашнє, що назавжди без жалю
Летить в нікуди... І ніде не дінеш
Його таке... І пошепки молюсь
До спокою, до сонця і до вітру,
До весен і до зим, а восени,
Здається, я, нарешті, вже повірю,
Що просто розгубила літні сни...
- - -
Дякую Вам щиро, мені приємно, що заходите!!! 
Дякую тобі!!! 
