|
Нарешті випав сніг. Справжній. Такий, що затримається хоч на півночі або й на більше, якщо пощастить. Осінь все-таки ще не повністю поступилася зимі та й з чого б це? Листопад своїм хвостом ще не домів листя з дерев, а зима намагається їх окутати білосніжною ковдрою.
Не гоже цього робити, ой не гоже. Отак сварить осінь зиму за нетерплячку і постійно просить сонця обігріти землю, бо ще ж так рано їй мерзнути. Не готова бідненька відпочивати від набридливих людей. Але залишилося зовсім трішки і тоді яскрава ковдра вкриє землю, обійме її, а холодний вітер тихеньким голоском нашепче колискову і нарешті життєдайна засне до весни. Вона бачитиме кольорові сновидіння, де разом із весною вони вбиратимуть дерева у зелені сукні і прикрашатимуться квітами, травами та запахами.
Але за п'ять днів до початку білих місяців осінь таки поступилася і дозволила снігу завершити свій політ у повному обсязі. Маленькі літуни кружляють, граються, танцюють свій танок у небесах і повільно опускаються на сонну землю. Вони, немов видатні хористи, допоможуть вітру заколисати землю співом і нарешті дати змогу відпочити.
Майже північ. Вередливі сніжинки, які забарилися летіти зі своїми побратимами, поспішають, чимчикуючи свого танка, наздогнати інших. Але таких не багато. Лише де-не-де чути свист бешкетників. Вони так розважаються із своїми родичами, які вже почали засинати разом із землею, але ці недокучливі маленькі брати все свистять і свистять, не даючи нікому спокою.
Не поспішайте прикладати вухо до неба. Той свист чують тільки інші сніжинки і більше ніхто, а ви хіба що застудите вуха.
Між іншим, ви помічали, як пахне сніг? О, це дійсно те, що людина може справді відчути.
І ще. Ви знали, що серед снігу теж бувають хлопці і дівчата? Не знали? Що ж, тепер знатимете.
Так от. Ці десантниці-модниці у хмарах понабирали найдорожчих парфумів, найкращих вбрань і гайда вниз, зваблювати хлопців. А в них все влаштовано так, що кожен зможе знайти пару і в кожного народиться своя маленька сімейна ідилія.
А ті парфуми… Аж душа починає радіти від згадки. Ох, прекрасно.
Знаєте, у сніжинок є дивна традиція. Вбрання може бути в кожної однакове чи схоже, але ніколи, ой ніколи не можливо було посміти мати однаковий парфум. Трішки дивно, але ж спробуй зрозуміти тих дівчат – дах поїде.
Тим паче, для нас то тільки великий плюс, бо якраз нескінченне різноманіття парфумів і дає той неповторний запах снігу, який відчувши раз, не забудеш на віки.
Ось вийдіть на подвір'я. Там де колись була трава, лежить та біла ковдра, сплетена сніжними руками. Вдихніть повільно повітря. А тепер ще спокійніше видихніть. Відчуваєте? Ні? Повторіть ще раз, ще, ще… Відчуваєте? О так, я знаю, що відчули.
Саме так пахне сніг. Морозний аромат парфумів сніжинок, змішуючись із смаком землі, старої трави, дерев, навіть будинків і вас самих. Такий чистий, прозорий і позбавлений всякого сумління. Вдихнувши його, почуваєшся щасливим. Спробуйте.
Ще одна порада. Запам'ятайте його, от так, як є, з усієї сили. Запам’ятайте ті сніжинки, їхній політ, воркування один з одним, вітрову колискову і запах. Ах. Воістину немає нічого прекраснішого у світі за ці відчуття. Уявіть себе обізнаним фотографом, зніміть цю прекрасну мить і, коли стане зле на душі, витягніть із шухлядки фото і вдивіться в нього. Обіцяю, душа заллється радістю і стане хороше так, як в той момент, коли ви збагнули запах снігу.
Ось воно – щастя. Ловіть його у моментах і будете щасливі.
ID:
702903
Рубрика: Проза
дата надходження: 25.11.2016 23:03:32
© дата внесення змiн: 25.11.2016 23:10:28
автор: Самотня Людина
Вкажіть причину вашої скарги
|