Мазком поклало сонце промінець
На полотно осіннього світання.
Ще заспаний іду на полювання.
Вибрязкує рушниці ремінець.
Спереду роздираючи кугу,
Ковилом розкуйовджуючи спини,
Жовтневі пси набрід нюшать звірини.
Окреслюючи з-під вітрів дугу.
Зазимками полискують носи
В трилисті конюшини ворсяної.
Із лощини, від полину хмільної,
Сороками шкварчать їх голоси.
Заплутано спалахують сліди,
Доладними грибницями лисичок,
Між кураю блукаючих копичок
І соняхів вчерствілих, мов діди.
В маслинах, де сочиться джерело,
Завмерли гончі, як пажі на чатах.
Шипшини кущ у фазанячих шатах
Негадано піднявся на крило…
Впольований сільцями красоти,
Додому повернувся без трофея.
Душа співала лірою Орфея
У бірюзовім лоні висоти.
