Під куполом старого шапіто,
На прілій тирсі вбогої арени
Сховав обличчя в відворот пальто
Сутулий клоун. В променях Селени
Театром тіней захопилась ніч –
Дракони, замки, лицарі, принцеси,
Екскалібур одним ударом з пліч –
Три голови… І вчаться політесу
В гофмейстера доньки придворних дам…
А клоун – сіра пляма на арені,
Чужий для карколомних тінних драм,
Байстрюк забутий музи Мельпомени.
Ковпак паяца, усмішка до вух,
Кумедні бутафорські черевики
І… Хвиля реготу на кожен його рух,
Пародія… Ерзац від чоловіка…
Мішень для кпинів, жартів та образ,
Для копняка і для жалкого слова,
Та… Байдуже, бо вже не в перший раз…
Комусь – зерно, комусь брудна полова…
Осипались картинки міражів,
Дрібненьким пилом крізь чарунки сита,
Сутулий клоун… Може, й він хотів
Розреготатись, але мав смішити.
Така його клоунська робота - реготати навіть тоді, коли вити хочеться. Для когось бути клоуном - покликання. Когось роблять блазнями, чи мають за блазнів)
