Проводжала мати сина,
Проводжала зі слізьми.
Крик душі її, як в небі
постріл автомата.
Біль втамує рідний син її,
Та іде він на війну!
Батьківщину захищати!
І словами промовляє:
"Ненько, рідна ненько,
Повернуся я живим.
Ти не плач, рідненька!
Тільки жди синочка ти свого".
Крізь біль, крізь смуток,
Крізь сльози промовляла мати:
"Сину, повертай живим"!
Він пішов.
А вона зосталась сина виглядати.
Та не знала, чим обернеться та
Клята боротьба.
Довго-довго виглядала мати сина,
А він все не йшов:
Він на полі бою Батьківщину рятував!
Але зла недоля розпорядилась так:
Постріл зради пролунав і сказав юнак:
"Мамо, рідну Батьківщину я вірно захищав..."
