І ітимуть сніги
Обважнілими сонними нивами,
І розсиплеться сонце на друзки гарячими краплями
І тоді у метіль
Вийдеш в поле – там небо у білому
І сліди на снігу – круглі, стиглі – видно, бігли із запалом.
І настане зима –
Як до нас сотні років приходила.
Стиснеш зуби, закутавшись в шаль з її синіми квітами –
А як так – прощавай,
Я просив не спускатися сходами –
Сходи тільки для тих, хто не вміє спускатися ліфтами.
У твоєму вінку
Зима, замурована втечами
У твоєму вінку – два вогні, наче блискавки, вирвані з кратера,
І у тишу дзвінку
Потечуть каравани приречених,
І тоді все замерзне. Бо знову не тих каратимуть
