Не знає втіхи і не знає бурі.
Без сліз і сміху у сумній зажурі.
Своя й чужа. Чи знаєш, що ти варта
Того, щоб все поставити на карту?
Без сліз і сміху, та ніяк без болю.
Живеш на втіху й помираєш вволю.
В теплі зростаєш, як з землі насіння,
Бо знаєш, як болить в душі каміння.
Злітає в небо й зразу ж падає додолу,
Бо за, як треба, але має душу голу.
І ніби світить ясно – сліпить, та не гріє.
Життя прекрасне, та вона наче хворіє.
Урешті в світ прийшло тепло й весна,
То може врешті крига скресне і вона
Знайде для себе хоч би крихітку добра,
Бо, як дивлюсь на неї, серце завмира.
