Зайчик лапками швиденько
Сніг розгріб навкруг ялинки:
Поласую я смачненько
Чи грибочків, чи малинки.
Впрів, втомився і заплакав:
- Що таке? Не розумію…
І не має навіть знака.
Чи шукати я не вмію? –
Білка зверху споглядала
Із дупла м’якого свого
Й зайченя пошкодувала,
Пострибала вниз до нього.
- О, невже, пускаєш нюні?
Мудрим сльози не пасують.
Глянь, який же ти гарнюній,
І не плач, нехай не чують. –
- Зголоднів. Грибами пахне…
Я від ранку їх шукаю. –
- Це твоє старання марне –
У коморі їх тримаю.
Назбирала, насушила,
Ще й горішків і малини,
Щоби сито спочивала
В час зимової години.
Пообідав зайчик смачно.
Білка щедро пригощала.
Поклонився білці вдячно.
Та ще й мудрості навчала:
- Бачиш: Вечір наступає.
Там, де будеш ночувати,
Хай про те ніхто не знає.
Лиска любить вас шукати.
- А-а-а, згадав науку:
Треба слід свій закрутити,
Щоб не впасти лисці в руку,
В її череві спочити. –
І став зайчик-побігайчик
Вісімки й круги писати –
Вже навчився трохи знайчик
Як зимою виживати.
Галина Яхневич.
