Зима в нас то є зима- сніги закурили,
Би си люди трохи сіли, трохи відпочили.
Та де годен спочивати- маєш господарку,
Пранє, митє, діти, внуки, кухні- вічна варка.
Того року крім корови, бичка та телички,
Маєм льоху стару в стайни, як та молодичка.
Розвалиласі у кучи, цицьки всі розперло:
Скоро буде поросити, животяру сперло.
У ночи не можу спати- літаю до стайні,
Вигортаю, заглідаю, би ї було файні.
Так обходжу, як ту кралю- мало не цілую,
Бо прибуток добрий буде, то сі нев любую.
Чую зрані... якісь крики, сусідка Марушка...
Як би чисто сі встекла, ми заклало вушка.
Так кричала, як скажена- Льоха, Боже, Льоха...
Я летіла так до стайні, жи м мало не здохла.
В стайни тихо- льоха спит, теля румигає,
- Би ті фраз, Марино, взяв- серце вилізає.
Йду до хати, валідолу під язик положу,
Тай до Стефка сі притулю, може му догоджу.
Я сі дивлю із просонні- в Мариськи сі світит
По хатах всіх, на подвір'ю - приїхали діти.
Дарку м її упізнали і без окулярів,
А із нев таке стояло, як би впало з хмарів.
Сподні куці, в старих мештах, у руках гармошка...
- Познайомсі, каже Дарка, то коханий Льошка.
Шляк би трафив твого Льоху, я мало не вмерла,
Думала м жи якась нендза льоху ми відперла.
Так кричала твоя мати- ніби кінець світу,
А то ти зі своїм Льохом... у зимовім квіту.
Де ти чудо то знайшла із тутов гармошков?
Скажу прямо- не зрівняти навіть з мойов льошков.
