Повірте, речі нас переживуть.
Вони – не варті пильної уваги.
І не така важлива їхня суть,
За гріш бувають роскоші й посаги.
Буває й так: дрібничка – за святе.
Старий фартух вмостився на гвіздочку.
А, де кишенька – там тепер пусте,
Туди збирала мама огірочки.
Маленькі внуки виглядали див,
Чарівною кишеню називали
І мій синок шукати там любив
Цукерки і горошинок корали.
Нема матусі... Шафа, мов при ній,
Наповнена її святим убранням
І хазяйнує пам’ять в голові:
Як пасувало це їй з вишиванням.
А це – було їй дуже до душі,
А це – колись було на добру згадку.
Біжать думок непрохані дощі
І дні життя складає по порядку.
Повірте, речі нас переживуть.
Нема цінніше рідної людини.
Так Господом влаштовано, мабуть
За «щось» не рвати роду пуповини.