Рахманний, срібний, милий Друже,
Ти все ж так дивишся в вікно…
Тебе холодним і байдужим
З дитинства бачу. Вже давно.
Чи й Ти живий? Чи й Ти страждаєш
В небесній томлячись імлі?..
Можливо, Душі Ти приймаєш,
Що тіло віддають Землі?
Що хочеш Ти мені сказати
З іронією, звісна річ?
Чом не даєш спокійно спати?
Безсонна ніч… Безсонна ніч.
Ти бачив в світі вже багато:
Людей, лани, гаї, степи…
Що хочеш, Друже, Ти сказати?
«Якщо не спиться – так не спи!»
Не сплю. Думки – вони пророчі,
Під стукіт серця, плин свічей…
Багато у безсонні ночі
На Тебе дивиться очей!
Чи бачиш Ти кохані очі?
Скажи, сохатий, не мовчи!
Їх відчувають дні і ночі
Серця, і рвуться в далечінь…
Серця, що рвуться у безсонні,
Натужно кожне кров жене…
Люди в коханні безборонні,
Лишень жалкують, як мине…
Скажи мені, скажи, сохатий,
Може Тобі дано все знать?
Чому болить Душа крилата?
Вже скоро й ранок… Спати… Спать!
