І
Тиняюся напівпорожнім залом очікування аеропорту Шарм ель Шейх. Наш чартер в Україну через дві години, о четвертій ранку. Одні пасажири дрімають на незручних твердих кріслах, інші сидять за столиками єдиного працюючого кафе і зовсім трішки люду блукає між запилених полиць Duty free. Сонні продавці навіть не намагаються посміхатися. Нечисленні туристи ліниво оглядають вкрай мізерний асортимент.
Біля стійки з іграшками маленька дівчинка притискає до грудей ляльку.
- Я не розстануся з тобою нізащо! – чую я, проходячи поряд.
Дивлюсь уважно на дівчинку. З-під повіки малої викочується кругленька сльозинка і капає на ляльку.
- Це якась особлива лялька, - запитую, беручи із полиці подібну.
Дівчинка сумними оченятами підозріло дивиться на мене.
- Та це ж остання розробка знаменитої ляльки Моксі! – шморгнувши носиком повідомляє вона. « Я так давно її хочу», - додає пошепки.
Ніби з-під землі з’являється батько дівчинки.
- Все, попрощалась? Пішли! – голосно наказує він. Я не збираюся платити сорок доларів за цяцьку!
Дівчинка, ридаючи, цілує ляльку і, поклавши її на поличку, плентається за татусем.
Я розгублено стою серед порожнього магазину. На запиленій полиці впереміш лежать іграшкові верблюди, собаки, коти. І зовсім скраєчку сорокадолларова мрія маленької заплаканої дівчинки.
ІІ
Десь із закутків пам’яті випливла чималенька кругла пластикова лялька Жанна. У неї все було із пластику: і волосся, і коричневі очі. Вона була холодна, тверда і слизька. Але це була моя єдина лялька. І я, здійнявши хустинку з голови, загортала свою «доню» і колисала на руках. Усі дівчатка в дитинстві колишуть свої ляльки.
Більше у мене іграшок не було. Я бавилася металевими чи дерев’яними відходами будівництва. Батьки будували хату, аби ми мали де жити, і на іграшки грошей не вистачало.
А у моєї подруги Лєнки , яка приїздила на літо до своєї бабусі, нашої сусідки, іграшок було доволі. Різноманітні ляльки, зайці, ведмедики, навіть буратіно (!) гамузом лежали на широкому вікні веранди. Я любила кликати Лєнку на вулицю.
Спочатку я йшла від хвіртки до ганку довгою стежиною через малинник. Малина підіймалася наді мною тунелем, і впродовж шляху я похапцем зривала декілька ягід та з насолодою смакувала ними.
Потім я підходила до дверей і стукала. Виходила суха, висока баба, яка суворо запитувала: «Чого тобі?» Я чемно цікавилася, чи вийде Лєнка на вулицю. Баба дивилася на мене колючими очима і, кинувши «почекай», зачиняла двері.
Ось ці хвилини очікування були для мене справжнім святом. Оскільки в дім мене ніколи не пускали, я залишалася чекати перед вікном веранди, яке було завалене іграшками. Із захопленням розглядаючи кожну із них, я уявляла, як триматиму їх у руках, як бавитимусь, пригортатиму до себе, цілуватиму. Як співатиму їм колискові….
Мої фантазії переривала Лєнка, яка в ошатному платтячку, нових туфликах та капелюшку виходила на поріг. Поряд зі мною – худющою дівчинкою у стоптаних сандаликах, ситцевій сукенці та зі скуйовдженою косичкою, Лєнка здавалася верхом елегантності. Добре, що тоді я цього не розуміла і тягла її бавитися то у купі піску, то у купі землі біля нашої недобудованої хати.
ІІІ
Другу мою ляльку звали Регіна. Її привіз мені дядько з Німеччини, де він проходив строкову службу.
Лялька була м’якою, зі штучним кучерявим волоссям. Вона відкривала і закривала голубі очі і казала «ма-ма». У неї було рожеве платтячко зі шлярочками, білі шкарпетки і білі туфлики.
На той час я вчилася у п’ятому класі, і ця закордонна лялька завоювала моє серце. Я усюди носила її з собою, усім показувала і навіть спати вкладала поруч. І от, коли уже всі на вулиці знали, яка у мене гарна лялька, я вирішила похвалитися нею у школі.
Скільки заздрості було у очах однокласниць, коли на перерві я розгорнула газетний пакунок і показала їм ляльку! Кожна з них хотіла потримати її на руках, перевернути, аби почути «ма-ма». На уроці лялька, замотана в газету, лежала під партою, а на перерві переходила із рук в руки.
Після останнього уроку я побігла за усіма бавитися на подвір’ї школи, а коли повернулася за портфелем та лялькою, у класі підмітала прибиральниця. Портфель лежав на лавці, але ляльки під партою не було. На підлозі валялася зім’ята газета.
- Де моя лялька?! – закричала я до прибиральниці, але та лише відмахнулася.
- Не було тут ніякої ляльки!
Вся в сльозах прийшла я додому і розповіла батькам про скоєне.
- Будеш знати, як брати ляльку в школу, - сказав тато.
ІV
Більше ляльок мені не купували. Мабуть вважали, що я уже доросла і ляльки мені не потрібні. А мені так хотілося мати гарну ляльку!
На першому курсі в інституті, коли подруги по кімнаті в гуртожитку запитали, що мені подарувати на день народження, я не вагаючись відповіла: «Ляльку!»
Дівчата перезирнулися. Не зрозуміли тодішні 18 річні юнки, які мріяли про капронові колготки та парфуми, мого дитячого, наївного бажання мати ляльку.
- Це для моєї молодшої сестри, - сказала я. Дівчата зітхнули з полегшенням та розумінням.
Ляльку в універмаг ми пішли купувати усі разом. І я вибрала найкращу, наймоднішу, у вишуканому кожушку зверху блузочки, у штанцях та чобітках, з довгим гарним волоссям під шапочкою. Ляльку звали Сандра.
Скільки радості було у мене, поки ця лялька жила зі мною в гуртожитку! «Моя лялька», - говорила я стиха, коли ніхто не чув і гладила її по голівці.
V
Моя дочка під ліжком мала три коробки з іграшками. Там були різноманітні ляльки, зайці, ведмедики, котики, песики і навіть буратіно. А лялькам, які має моя внучка, я уже й лік згубила. Але коли я запитую, що їй подарувати, вона неодмінно каже: "Ляльку".
***
Спогади перериваються оголошенням про посадку на літак. Кидаю прощальний погляд на іграшки. Довге волосся ляльки Моксі виблискує в неоновому світлі аеропорту.
На полиці Duty free залишається мрія маленької дівчинки.
17.11.2017
Згадалось дитинство,пані Наталю.Я також мала одну ляльку.Виплакала її в другому класі.Гралися усім,що попадало під руки.Але було весело.Дякую Вам за подорож в минуле.
здається і проста історія, а читав із захопленням втираючи не прохану сльозу. Мабуть тому що Ви так зримо, так майстерно описуєте свої спогади. Ми із сестрою, царство їй небесне, були майже однолітки та от іграшок ніяких я не пригадую окрім як обгортки від цукерок збирали, пугвиці та коробочки від сірників. Правда сестра ще збирала різноманітні лоскутки і ото з них і крутила собі ляльки. А в наших дітей та онуків такого добра було уже навалом та навряд чи вони щось пригадають.... Все біжить. Усе міняється.
Дякую, Наталочко! Короткими перебіжками - від бронхіту до ангіни, а потім до ОРЗ...Три тижні легені рве, а відкашлятися і видужати ніяк... І жінка солідарнічає... Тримаймося!
А я сегодня утром вспомнил как мы в детстве старый кошелёк травой набивали, привязывали ниточку, а потом на тротуар его клали, немного замаскировав нитку. Вот смеху было! Особенно когда на него особо жадные кидались, ведь видят, что он уже от них "убегает" , а всё равно догнать пытаются Прохожие тоже над этим смеялись. Жаль, что кошельки быстро заканчивались... Ведь наши бабушки, у которых мы их выклянчивали, тоже не больно роскошно жили в то время.
Так ты хулиганом рос! У меня на ФБ читатели каких только игрушек не вспомнили, и мишек, и собачек, и кукол. Но вот чтобы кошелек!!! Это ж надо такое ясное воспоминание детства
І жінка солідарнічає... 
, а всё равно догнать пытаются 
У меня на ФБ читатели каких только игрушек не вспомнили, и мишек, и собачек, и кукол. Но вот чтобы кошелек!!! 
Хорошая миниатюрка! 
