Фігурний вірш(лат. figura: вид, образ і versus: поворот, повтор) — вірш, у якому синтезовано властивості звукових та візуальних мистецтв, втілені у винахідливій, переважно графічній, замкнутій формі, в окреслених літерах (акровірш, мезовірш, телевірш), у конфігурації предмета, що сприймається як частина феноменального поля, має предметний характер: монограма, трикутник, зірка, хрест, дерево, сокира тощо.
Фігурний вірш запроваджений александрійським поетом Сіммієм Родоським (збереглося три його вірші у вигляді сокири, крил та яйця), досвід якого запозичили Досіад, Теокріт. Цей жанр поширився у давньоримській літературі (акровірші та мезовірші Порфірія Оптаціана), у середньовічній, у новоєвропейській літературі XVII ст., набуваючи несподіваних форм, як у поезії представників метафізичної школи. Висвітлювалися фігурний вірш у барокових піїтиках Києво-Могилянської академії, наявні у доробку Івана Величковського, Симеона Полоцького («Лабіринт») та ін., особливо в емблематичному віршуванні. Траплявся він і в класицистів О. Сумарокова («Хрест»), Г. Державіна («Піраміда»). Відродження фігурного вірша відбулося завдяки модерністам (В. Брюсов, О. Вознесенський), авангардистам (Г. Аполлінер, М. Семенко та ін.). Застосовували фігурний вірш і «неокласики». Так, у вірші «Лот» Ю. Клена не лише семантично, а й візуально відтворено соляний стовп. Звертаються до цієї форми і сучасні поети:
я
хрест
нестиму свій
без вороття
як перст
єднання
смерті
і
життя
(А. Крат)
Фігурні вірші викликають інтерес і в поетів, не схильних до версифікаційних експериментів (література для дітей). Вербальна основа фігурного вірша може стати настільки лаконічною (навіть бути відсутньою, як у французьких летристів), що набуває своєрідності візуальної поезії.
Найбільш відомими представниками сучасної візуальної поезії є М. Мірошниченко, В. Женченко, М. Сарма-Соколовський, А. Мойсієнко, М. Саченко, М. Король, В. Трубай, М. Сорока, І. Іов. У пошуках найліпшого вираження своїх думок і почуттів вони розташовують рядки творів у вигляді різних фігур: піскового годинника, хреста, церкви, квітки, вулиці, дзвону, парасольки тощо. Митці виявляють себе в оригінальних творчих експериментах. Дехто залучає до поезій математичні або шахові знаки. Іноді не рядки, а самі літери набувають вигляду фігур. Поширюється використання ігрових прийомів — гри літер, шрифтів, площин зображення, кольорів.
Джерело: Літературознавча енциклопедія: У двох томах. Т.2 / Авт.-уклад. Ю. І. Ковалів. — К : ВЦ «Академія», 2007. — С. 531 (Енциклопедія ерудита)
