Бо якщо віриш у щось, то без меж і кордонів,
Що їх вперто уява малює тобі в голові
Не злічити уже скільки досі було перонів
І щоразу вокзали напроти но́ві й нові́.
Скільки було вже зим, де тепло зігрівало?
Скільки було моментів, які б на повтори?
Бо ж радощів за́вжди є трохи замало,
Але для щастя готовий підкорити всі гори.
Чекати на щось до останнього, вірити в диво
Це вже так звично, лише б загадати бажання,
Бо інколи все неможливе – можливо,
Я про моменти, коли в серці панує кохання.
