Заховай це в безмежному морі,
Та поглибше від синіх хвиль.
Те, Що ти називаєш болем.
Те, Чим ти годуєш свій біль.
Ти позбувся цього на хвилину,
А воно повертається знов.
Зрозуміти б у чому причина.
Що виходить - крики чи кров?
Що турбує тебе? Сон? безсоння?
За вікном, чи в душі буревій?
Ти сидиш оце на підвіконні,
І годуєш, годуєш свій біль.
Що ти можеш зробити для нього?
Що ти можеш зробити з ним?
Може танцю йому запального?
Може спокою замість новин?
Чи до лікаря йти? Чи до тіла?
Чи за межі комфорту не йти.
Чи з собою його в могилу?
Буде разом з травою рости.
Як в могилу, то в синьому морі.
Хай всі знають, хто ти і як.
Хай напишуть "поховано. З болем.",
Наче це перемога твоя.
Ти облиш це чудовисько сите.
Свому болю життя не довір.
Ні за що не прикидуйся вбитим.
Не скули, наче ранений звір.
