Гойдається метелик на стеблі
У суголоссі з вітровим зітханням.
Долаючи невидимі щаблі,
Павук швидкує втішитись світанням.
З-під лап його, прозориста роса
Зривається в обійми конюшини,
Де під листами матінка-оса
Ладнає дім для першої дитини.
Іще дрімає вайлуватий джміль
В душі ромашки - ворсяний клубочок.
Його страхає, швидконога міль,
Що для спочинку нишпорить райочок.
Буксуючи у завузькій норі,
Мураха здобич тягне до скарбниці…
Як жаль, що цим видінням на зорі,
Милуються солдати крізь бійниці.
Концовка неожиданно трагическая. Всего две строки, а душу заставили встрепенуться... Мастерски показали диссонанс между трепетной чистой природой и ужасом войны. Автору браво!
Мабуть, у такі тривожні переломні моменти краса довколишнього світу відчувається дуже тонко, людина насолоджується кожним моментом, бо не відає, скільки це триватиме... Глибоко...
