Бруд в’ївся в землю, мов іржа в залізо.
Смітить населення, смітять тварини.
Немає снігу, бо зима вже пізня,
Щоб бруд прикрити від людини – для людини.
Щоб не тягли до річки горе – господині
Своє брудне буття із килимами,
Щоб змалку дітям втямили – вони не свині,
Собакам щоб не віддавали клумби із квітками.
А мені – гидко. Я би все прибрала,
Щоб очі вільно десь могли спочити,
Якби ж так сталось і якби я знала,
Що будуть ноги чисті тут ходити.
Щоб дихала Земля на повні груди,
Не забиваймо сміттям її пори.
Ми ж комашня всього, а кричимо, що Люди,
Ми лиш кроти, що риємо в ній нори!
О, як я вимила б її, причепурила,
Засіяла б травою, заквітчала.
Я б закохалася в людей, Людей охайних,
Якби вони були такі, якби я знала.
