Він міг назвати міною снаряд
І зовсім був не схожим на героя,
Як підліток, зелений ще солдат,
Прикурюючий поряд після бою.
Новенького в обстріляній сім'ї,
Салагою прозвали його з жартом
І з фляги посвятили у свої,
Хоча не думали що буде вартим.
Давно було, а пам'ятаю як
Тодішній бій розкручував картину,
Як наповзаючий російський танк
Впритул уже обстрілював хлопчина.
Вони ішли - чотири по снігу,
Стріляли з кулеметів, а навпроти,
Нервуючи, піхоту на бігу
Від танків відсікала наша рота.
Завмер один і щезнув у вогні...
За мить, ще два роззулися на міні...
А той що поряд повз і на броні
Іскрили рикошети від машини.
І коли холод крався по спині,
Коли бувалих зрадила відвага,
Прицільно їхні прилади скляні
Впритул кришив короткими Салага.
Не впустить бій засліплену броню,
Ракета в нерухомий не промаже...
І чорний дим тягнувся від вогню,
Як стрічка ритуальна екіпажу.
Горів метал. Розносив вітер чад
І дух людський, горілий, після бою.
А зовсім поряд щупленький солдат
Нагар знімав з розібраної зброї.
І лиш в уяві бачився живий,
Угадувався в рисах на обличчі
Його далекий предок, кошовий,
Полковників скликаючий на Січі.
"А этот тип, которого не знаю,Очень хорошо себя ведёт..."(ВВС)
