Газель — це ліричний вірш, складений не менш як з 3-х і не більше ніж з 12-ти бейтів (двовіршів), пов’язаних наскрізною моноримою кожного другого рядка (крім першого бейта з парним римуванням) за схемою метричної основи аруза: аа, ба, ва, га...
Завершені за думкою строфи не пов’язані між собою фабулою, їх об’єднує спільний мотив. У кінцевому бейті автор неодмінно називає своє ім’я (літературний псевдонім).
Основний зміст газелі — любов, туга закоханого, подеколи філософські медитації, перейняті вченням суфізму та анакреотичними настроями, втіленими в алегоріях. Ця форма як відгалуження касиди виникла у VII ст. в арабській та перській поезії, невдовзі поширилася в тюркомовних літературах, вплинувши на індійську та уйгурську.
Ось, наприклад, вірш Абу Абдаллаха Джафара Рудакі (з перської переклав В. Мисик)
Коли повіє з Бухари, із дорогого краю,-
Жасмину, мускусу, троянд я пахощі вдихаю.
Усім жінкам, чоловікам, що той вітрець почують,
Здається, що доходить він з Хотана, із Китаю.
Ні, вітерець такий легкий не долетить з Хотана,
Він од тієї завітав, що я давно кохаю.
Моя туркене промітнá, і твій халат в розлуці
Мені сорочкою приснивсь, легким убранням маю.
Я вечорами все дивлюсь туди, де шлях на Йємен,
Бо там є зірочка Сухайль, Сухайль, що я шукаю.
Моя ти зіронько, мені здаєшся ти святою,
I я святе твоє ім'я від натовпу ховаю.
Та тільки мову розпочну - і сам собі на диво
Твоє наймення дороге найпершим називаю.
Європейський читач вперше познайомився з газеллю в латиномовній інтерпретації Т.Гайда (1767). Першим до газелі в Європі звернувся Й.-В.Гете, котрий написав свій “Західно-східний диван”.
Газелі зустрічаються і в доробку українських поетів, а саме у віршах І.Франка, В.Поліщука, Д.Павличка та ін. У творчості А.Казки ця віршована форма зазнала певної зміни. Зокрема, не вживається сфрагіда (згадка автором свого імені чи прізвища у віршовому творі), а після монорими застосовано рефрен:
Хлоп’ятком бігав я в садку — то був лиш сон!
Ласкало сонце у щоку — то був лиш сон!
І сад здававсь старий, густий, і так було
В нім любо гратись в холодку — то був лиш сон!
І батько, й ненька, і брати, і сестри — де воно?
Все щезло, мов луна в гайку, — то був лиш сон!
Й знов: монастир, вечерень сум й тужливий дзвін,
Тра канонаршить хлопчаку — то був лиш сон!
А далі вже зашумував Красою Всесвіт — пить
Кохання келих юнаку — то був лиш сон!
Чарівний сон — а я повірив, що в журбі,
В самотині шептать в кутку — то був лиш сон!
ID:
788271
Рубрика: Проза
дата надходження: 20.04.2018 12:12:55
© дата внесення змiн: 20.04.2018 12:17:59
автор: Теоретик
Вкажіть причину вашої скарги
|
