Дзвеніла тиша навкруги,
Як вперше ми зустрілись,
Серця, як в полум’ї стоги,
Коханням загорілись.
Ми ж так кохались – я і ти,
Немов одна сполука,
Та не змогли життям пройти –
Завадила розлука.
Дзвеніла тиша навкруги,
Свої в неї закони:
Ніколи річки береги
Не зійдуться. Ніколи!
Давно вже вицвіли літа –
Біліють пасма в косах…
Не раз розтали вже сніги,
Та душі щастя просять.
Дзвеніла тиша навкруги,
Як ми зустрілись знову.
Де трави пахли, вже стоги –
Те саме тільки слово.
– Кохаю, – вимовила я,
Ти в унісон:
– Кохаю.
Хай це високе почуття
Усе життя триває.
11.05.2012.
Ганна Верес (Демиденко).
Як приємно і радісно читати такий вірш про найкраще людське почуття- кохання, яке перемагає всі перешкоди на своєму шляху. І це,певне, найбільше щастя - почути дорогі серцю слова:"Я кохаю тебе!" Хай це буде довік!
Прекрасний вірш! Та хіба про кохання можна писати погано? Серце пише... а серце пише красу 
Браво!!!
