Село заснуло. В ніч коротку
Маячать мляві тіні бляклі,
Самотня постать йшла і вклякла,
І вчулись рипи--схлипи хвіртки.
Скрипуче древнє з невідь «кар»
Ковтає залпом сіру тишу,
Німа природа ледве дише:
Боїться з’яви нічних мар.
Не спить, як завжди, лиш ліхтар.
Одним він оком сліп та кліп--
І світла цілий дужий сніп
Розвіє морок нічних чар.
Сича почулось «пугу--пугу»
Й зависло десь поміж дерев,
І зринуло надовго знову--
Допоки не утихло з туги.
Загадково і красиво! Дякую за приємний, як завжди, відгук! Хай щастить Вам завжди і у всьому!Бережіться і скоріше виздоровляйте!
Читаючи Ваші твори і їх кількість, розумієш, що Ви - талановита людина!
Valentyna_S відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Це нiч у селi, дуже далекому вiд мiста. Читаючи, я наче потонула у вiдтворенiй у вiршi атмосферi. Вiдразу ж пригадалося село, де жили моi бабуся з дiдусем... Зiтхання корови у хлiву, непроглядна нiч без эдиноi зiрки, без эдиного звуку. Бiльше нiде такого явища не зустрiчала. Браво, Валентино, або, точнiше, бравА) Люблю так, коли вiрш, як дощ, на хвилинку - а потiм сидиш, розплившись вiд спогадiв, сохнеш, згадуэш, насолоджуэшся... Спасибi.
Valentyna_S відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Я дуже вдячна Вам за такий розгорнутий коментар. Справді, писалося про моє далеке,як кажуть, "глухе" село. Рада, що Вам вірш цей припав до душі,