Знов день згасає, знову вечір
Приспав бджолине те гудіння.
Та скинув пам’яттю на плечі
Легеньке сиве павутиння.
Що пряли з ранку та до ночі
Та припинали до квіток.
Немов вуаллю та на очі,
Щоб не запилював пилок.
Тихенько ніч нас обгортає
Та чути десь там скрик пташиний
Зірки мигтять туман звиває
Та жаби все беруть на кпини.
Там, серед лісу, з-за гілок
Пугач дає пересторогу.
Та сіроманець, сірий вовк,
Ізнов відшукує дорогу.
Згасає день та ніч за ним
Он, бусол крила розправля.
Життя буяє неземним
Як неземне моє життя.
Мій ранок в’ється серед лугу
Та наостанок лиш «пугу».
Туман звертається мов другу
Здорову друже, я вже йду.
Роса, немов алмаз на троні
Збиває промінь від Ярила.
У зачарованій короні
Дивитись Сонцю вже не сила.
