виростити квіти
на спогадах
про
пташину мову
якою колись говорили
наші руки
вимкнути світло
зігріти
прощання
прощенням
чи
золотом світанку
що вперто
ворушить
фіранку
втомлених вікон
решетом збирати
відстані
між дорослими вчинками
й дитячим сміхом
міряти рік знимками
цукерками
новими книгами
і
запахом півоній
бо
насправді
усі маршрути колій
ведуть
до
твого дому
вперто лікуючи рани
своїми
теплими стінами
гарячим
чаєм
і
музикою кімнати
