Викупаний в росах літній вечір,
Опускає крила, щоб спочить.
І в очах його таких старечих
Промайнула туга лиш на мить.
Знає, що приходить ніч на зміну,
Поки що така ще молода.
Вона жінка, і краса - безцінна.
Граціозна, непроста хода.
Одягла прозору чорну сукню,
Зірочки розсипала на ній.
Відчинила хутко свою скриню:
Виплив з неї місяць чарівний.
Розпустила довгі чорні коси.
Місяць уплела ще для краси.
Ні! Невже мені оце здалося,
Що збулися давні мої сни.?
Зірку ти дістав із її плаття,
Місяць, щоб дорогу освітив.
На лиці побачила сум"яття.
Довго тебе місяць десь водив.
Зморений, стернею ноги биті,
Надважкий, пройшовши життя шлях,
Приручав думки всі гордовиті..
Найскладніше - не побореш страх...
