Віреле (фр. virelai від virer — кружляти, повертатися, від старофранц. vireli - приспів, рефрен) — дев’ятирядкова строфа у французькій поезії XV-XVI ст. Тут римуються другий, п’ятий та сьомий вкорочені рядки, інші — подовжені — охоплені своєю римою. В. застосовували як відповідь на ле (фр. lei — світський) — віршовану форму з трьох віршів, де кожен третій вкорочений рядок мав свою риму і навіть відмінний розмір на противагу двом попереднім довгим. Виконувалися вони на молодіжних іграх поперемінно: ле і віреле. Згодом вживаною формою В. став шестивірш, в якому римувалися вкорочені третій та шостий рядки, решта мали парне римування. Такою строфічною конструкцією, що справляє враження елегантності, користувалися й українські поети:
В душі моїй не згас, ще сяє образ твій.
Як часом стрінемось, твій погляд чарівний
В мені бентежить кров.
Та про любов твою, далекий друже мій,
Не марю я вночі в розпуці навісній —
Нащо мені твоя любов?
(М. Вороний).
До речі, у поетичній спадщині М.Вороного трапляються й інші В.: “Мов зібралися юрбою…”, “Соловейко”, “Таємне кохання”.
Душа моя —
Мов з кришталя
Мавзолей.
В нім весь мій скарб
Мрій, звуків, фарб,
Ідей.
Богині дар,
Горить там жар,
Не згаса...
А ймення їй
Богині тій —
Краса.
Сам М. Вороний називав віреле віршем "химерним, кучерявим".
Віреле – це старовинна музично-поетична форма. Особливість В. - обрамлення куплета рефреном. У першій строфі рефрен передує куплету з двох віршованих рядків, що виконуються на однакову музику, потім слідують два рефрени з новим і колишнім текстом. Наступні строфи починаються безпосередньо з куплета. У 1-му проведенні рефрену після куплету текст щоразу оновлюється, у 2-му використовують початковий підтекст: AbbaA // b1b1a1A // b2b2a2A.
В. споріднений з такими музично-поетичними жанрами, як кантігас (Іспанія), балада і рондо.