Все не так, все не там... капризи, жалощі
Трощать в фарш всю мою броню.
То зневіра, рутина чи часу капості
Кличуть впасти щоб злетіти, все ж тону
Як той нулик що ніц без палочки
Навіть спертися немає на що,
Від життя ні сліду, ні галочки.
Скроні рве «Ти просто ніхто,
І нічого ніде не добилася,
І удачі – як сліз в кота,
Непотрібна, самотня лишилася,
Ні ворогів, ні друзів не нажила.
Все в чотирьох стінах тиняєшся,
Біг колом по мріях, які розтовкла.
Щось нове створити й не намагаєшся.
Ти приречена, ледача й пуста».
Важко через думи такі прориватися,
Кожна помилка в спину ножем.
І невдача надихає здатися...
Душа рвана протиріччям дилем.
І просила очима помочі
Та й вбирала ними блакить
І небесної ночі зоряність,
Зелень трав, теплоту молитв.
У розмови з дитинством бавилась,
Юність подруг на сміх привела...
Я сміялась? О, так – я сміялася
Найдзвінкіше, коли вити пора.
Небайдужістю друзів цілована,
Хай зі мною вони лиш день,
Дивним чином надія врятована,
Скроні рве склад бадьорих пісень.