Оксиморон (грецьк. oxymoron — дотепна нісенітниця, від oxys — гострий, moras — безглуздий) — різновид тропи, що полягає у сполученні різко контрастних, протилежних за значенням слів, внаслідок чого утворюється нова смислова якість, несподіваний експресивний ефект (світла пітьма, суха вода, крижаний вогонь тощо).
О. поєднує протилежні за змістом, контрастні поняття, які спільно дають нове уявлення. З погляду мовознавства оксиморон є різновидом тропу, найближчий за сутністю до метафори і гіперболи, тобто зміна значення або навмисне перебільшення. Особливість оксиморона полягає у сполученні різко контрастних, протилежних за значенням слів, внаслідок чого утворюється нова смислова якість, несподіваний експресивний ефект («холодне полум’я», «сухий дощ», «крижана посмішка», «депресивна веселість» тощо).
Принцип семантичної несумісності між іменником та прикметником широко використано у художній літературі. Наприклад, В. Стус назвав свою збірку “Веселий цвинтар”.
Водночас О. спостерігається між однорідними присудками:
Люди часто живуть після смерті:
Вріже дуба, а ходить і їсть,
Перепродує мислі підтерті
У завулках тісних передмість. (В. Симоненко)
та між означеннями одного й того ж слова: Т. Шевченко:
В неволі виріс між чужими,
І, неоплаканий своїми,
В неволі, плачучи, умру,
І все з собою заберу —
Малого сліду не покину
На нашій славній Україні,
На нашій — не своїй землі.
У деяких поетів оксиморонне формулювання розвивається у ліричний сюжет, перетворюється на стилетворчий чинник:
Котилася, як кавун, голова з гори,
як кавун, кривава людська голова.
Котилася голова.
Ще у очах тріпотіли
листя папірці зелені
і стежка намотувалася стрічкою під ноги.
Ще у вухах шурхотіло колосся,
рипів біля колодязя журавель,
гуділи оси,
сміялася дитина...
(В. Голобородько).
Вживається О. й у розмовно-побутовому (ходячий труп, страшенно веселий), у публіцистичному (запеклі друзі; вперед, до світлого минулого і т.п.), навіть у науковому мовленні.
Оксюморон і парадокс мають ряд спільних ознак. Оксюморон може лежати в основі парадоксу. Різниця полягає в тому, що парадокс часто використовують у літературі, щоб дати несподівані висновки, висловити певну ідею. У той час як оксюморон не обов'язково повинен висловити ідейне переконання чи наштовхнути на висновок. Парадокси, зазвичай, висловлюють суперечливі концепції, натякаючи на більш глибоку істину. Оксюморон не натякає на істину, а описує прямо предмет, особу чи ситуацію.