Епаналепсис (грецьк. epanalepsis — повторення) — інтонаційно-звукова та лексико-композиційна фігура поетичної мови, що утворюється повторенням у наступному віршовому рядку, переважно на його початку, слів, фраз або їх частин, якими закінчувався попередній рядок. Різновид градації. У такий спосіб наступний рядок вірша ніби підхоплює зміст і звучання попереднього, інтонаційно стикується з ним, що й формує відповідно ритмо-мелодійну експресію вірша, строфи. Е. може бути евфонічним:
Червневий день в іржі червленій
і луки черленню взялись…
і дзвонить день червневий лунко,
і червень серце черленить. (Б Кравців);
а також лексичним:
Я — випадок.
Я із закону випав
І впав у винятковість, як у сон (І.Світличний).
Різні види Е. є важливими чинниками ритмо-мелодійної і лексико-композиційної злитості строфи.
Епаналепсис (епаналепса) – iнтонацiйно-звуковий, лексико-композицiйний прийом поетичного мовлення, на думку В. Домбровського, є основною, а водночас і первісною формою повтору. Такий повтор постає рiзновидом градацiї. Наступний вiршовий рядок, пiдхоплюючи змiст i звучання попереднього, iнтонацiйно стикується з ним, зумовлює формування вiдповiдної ритмо-iнтонацiйної експресiї, як, наприклад, у поезії Валентини Коваленко «Предтечо ліс втужавів…»:
Й лечу лечу лечу собі лечу
й тим летом літавичим
розпалахкую совниці
воскостанної
свічу й шипшину,
що мережиться жар-птахою…
Повторення певного слова або фрази з кінця одного рядка на початку наступного у поетичному тексті називається епанастрофою (підхопленням). Такі повтори служать об‘єднувальними віршовими елементами, що, ніби ланки ланцюга, в‘яжуть в одну цілість окремі думки ліричного твору:
Себто у другій половині двадцятого століття
коли вирубали праліси
А коли вирубали праліси
тоді зафарбували велике серце
Спасителя на іконах Пресвятого Серця
(Василь Герасим‘юк «Поет у повітрі»).
