Наруга над святинями в душі
Над тим, що формувалося віками,
Що є основою в похмурі дні,
І з молоком передалось від мами.
Сплюндроване прозоре джерело,
Засипане нечистими руками,
Щоб легше було затягти в ярмо
Солодкими й брехливими словами.
Затерто пам’ять гордих поколінь,
Зруйновано фундамент існування -
Все світле загнано в глибоку тінь,
І втрачено шляхи для покаяння.
На постаментах ідоли нові
Постали в бронзі поряд із старими.
У суєті проходять сірі дні,
Й не вирватись з липкої павутини.
Все це було. І нас чекало знов
Навчання чорне білим називати.
Витравлювалась віра та любов,
І годі було істину шукати.
Та не можливо знищити усе.
Могильний камінь вміє говорити.
Він на скрижалях слово пронесе
І допоможе правду відновити.
Крізь товщу гір проб’ється джерело,
Омиє очі чистими сльозами.
Відродиться душа біді на зло
Й зігріється відвертими словами.
Нікчеми з постаментів упадуть,
На згарищах постануть нові храми.
До істини дорогу прокладуть,
До волі, що не бачили віками.
