Розшматували, розтягли,
Умилися людською кров’ю
Й до неба руки простягли:
« Наповни душі нам любов’ю…»
У вас був степ, безкрайнє море,
Зелені луки і ліси,
Поля, лани, величні гори -
Усе для вас. Цінуй… Живи…
А ви для себе,- Небо мовить,-
Шукали в цьому тільки зиск.
І вже земля зерно не родить,
А від багатства тільки блиск.
Ділили те, що не ділилось,
Під себе не своє гребли.
Куди забрати захотілось,
Що збудували за віки?
З собою на той світ не візьмеш,
Із чим прийдеш, із тим підеш.
Якщо ж цю істину не приймеш,
То шлях до світла не зайдеш.
Прокиньтесь люди на світанні,
Залиште зайве за бортом,
Очистіть душі в покаянні,
Зігрійте світ своїм теплом.
З’єднайте те, що роз’єднали,
Щоб спільно у майбутнє йти,
І в своїх душах відшукати,
Чим поділитися б могли.
Вы правы! Но сейчас, сегодня - это только сотрясание воздуха. Не вижу исполнителей Божьего промысла. 
