357* так кохаю днів осінніх ці дива-розради!..)
Торкаюся твого, моя богине, тіла –
У твій серпневий вік не згас вогонь Плеяд!..
Ні, не минув той час, де нас кохання гріло,
Тож осінь за вікном – намарне студить сад!
358* живу любов’ю, згадую весну…
(у старих, як світ цей, римах)
І що мені весь світ – без чарів цих очей,
Що літо сонячне без рук твоїх тепла?
Що магія садів і зоряних ночей
Без щастя й насолод, що ти мені дала?!..
359* Огюст Роден: ти камінь змусив дихати і жити…
Я бачив «Поцілунок» твій, Родене,
Де в камені любові час пульсує –
Там серце Майстра в пристрасті цілує
Життя, цей світ, і жінку – так натхненно!
360* печаті пам’яті
(панянці О., із юності моєї…)
Знову смеркання таврійське мене огорта –
Знову ім’я ваше спраглі шепочуть вуста.
– Як же зреклося ти щастя, любові і долі,
Серце моє! І жона тобі – днів суєта…
***
то в мого діда віл був Демус, той таки був мудрий, я добре пам"ятаю!
а я ще росту, та ніяк не виросту - але поряд із мудрим народом чогось таки та й наберуся!
мої шанування тобі і славним Чабанам!
Мудряче пишеш, друже! Що то значить житттєвий досвід... і практика! 
Будьмо ще! 
