Ян Неруда (мелодії часів)
1* октава небу Вірності
Як повниться моя душа твоїм коханням, мила!
Так Шлях Чумацький зорями ніч в небі полонила;
Я вірність збережу тобі і в слові сокровеннім,
То сила не моїх чуттів – твоє благословення:
Твоя любов моїй душі – святі дари наяди.
Тож що мені серця жінок, всі чари їх, принади?
Нехай земне – лише скарби! – тих не манять до себе,
Кого окрилила любов, зачарувала небом!
**
2* в дієсловах життя
А смерть – мов сон? Та я не хочу спати:
З життям який сон можна порівняти?!
Тут дихати сповна, кохати, дні ці пити –
Дай, небо, щедро всім! – чи не твої ми діти?!
**
3* у світі, з людьми…
Чим постану з праху смерті, з вічності часів?
Відродитися б, о небо, в зелені лісів –
Заховаю душу-птаху між дерев живих
Від зла світу, його кривди та людей лихих…
***
то правда...
чи не всім нам випадає його отримати, але як багато з нас так і не відчувши всіх граней-смаків цього дару - губить, знецінює словом,вчинком, невірністю, банальностями...
а любов - то дар...
а це заповідь усього розумного люду, саме про таку смерть молили колись старі, мудрі серця, котрих чув в дитинстві: джовго жити і в постелі своєї хати, у радості часу померти!
та поки - будьмо!