Синиці в лісі звістку розпустили,
Що в ньому раптом Шариков з’явивсь,
Це той ведмідь, який реве щосили,
Який недавно в лісі поселивсь.
Нахаба він, дім на кістках поставив,
Що можна брати, все собі хапав.
Завів собі презлющих вовкодавів
По вечорам в тварин з рушниць стріляв.
Сильці розставив навколо садиби,
Собака, що спіймалась, ледь жива,
Як не просилась бідна, по-садистські
Ведмідь нещасну дрюком добивав.
Біленького Пушка, собачку милу,
Який нікому шкоди не робив,
Миттєво вовкодави задавили,
Бо він біля садиби їх ходив.
Скількох котів ведмідь забив, поранив.
Спійма кота в капкан і ну душить,
Що Шариков, напевно, би позаздрив
Як спритно той навчився їх чавить.
Коли спитали цього душогуба:
- Чому вбиваєте малих звірят?
То він оскалив злісно гострі зуби:
- Нехай не бігають, там де хотять.
Звірята плакали, молились богу,
І бог поміг: ведмідь в вовка напивсь,
Та так, що ледве несли його ноги,
В своє сильце попавсь і задушивсь.
Мораль цієї байки всім відома,
Велику істину ти з неї почерпнеш,
Не рий ніколи яму для другого,
Бо прийде час, сам в неї попадеш.
Примітка. Шариков – персонаж з фільму «Собаче серце», завідувач контори ловлі та душіння котів.