253* так закоханість переростає в одержимість
Хто коханням своїм заворожений до сліпоти,
Хто дівочими чарами впоєний – спалить мости
Перед світом, в якому суперника вічно він бачить –
Той у жертву кохання свого ладен все принести!
254* молитва пасхального чину:
«у сховках слів моїх – і кара, й радість днів…»
– Не потурай словам, що у душі моїй:
І пристрасть в них, і гріх, жадань тілесних рій!
Чим більше слів-думок вуста промовлять нині,
Тим більше в Судний день спитаєш, Отче мій?
255* о, щедре небо у словах! і скупість – безгранична…
Немало небо всім живим розчарувань послало.
Тож істин не шукай ні в чім, і правди ідеалів,
А просто будь. Живи й люби, людиною під сонцем:
Той, що творив світ наших мрій – дав долі часу мало.
256* на жнивах віків: «ненависті все ж більше, ніж любові,
зазнав цей люд від вчень, богів, релігій»
Приходимо в світ ми з душею, що вільна від видумок, чиста,
Красива мов лотос, невинна – без вір у богів і пророків,
І лиш настанови батьків та «просвітлених» «божі уроки»
Юдеїв з нас роблять, Христових
рабів, мусульман, чи буддистів…
***
Христовых рабов... звучит то как мерзко, особенно по отношению к тому, кто учил вселенской любви. да,столько лжецов и дураков в мире...
а насчет чистой души... вряд ли прозрачную воду можно замутить, если в ней нет осадка, если она чиста. можно смутить разум, это так, его можно обмануть, да он и сам обманывается постоянно, а вот душа, вряд ли, да и что есть душа? свидетель? осознающий наблюдатель? что ей нужно? что она ищет в этом мире? к какой цельности стремится? может ли кто то ответить на эти вопросы, кроме неё самой?
задаёт ли она себе эти вопросы?
Немало небо всім живим розчарувань послало.
Тож істин не шукай ні в чім, і правди ідеалів,
А просто будь. Живи й люби, людиною під сонцем:
Той, що творив світ наших мрій – дав долі часу мало.
Так, насправді все просто. Це ми самі все ускладнюємо, а потім шукаємо сенсу та істини...