Якщо самотнє дерево виживає,
Воно виросте міцним.
- Вінстон Черчилль
Кожна людина проживає життя. Щасливе воно, чи не дуже, залежить саме від неї. І наскільки довге — теж. Історія, яка змінила все і всіх навкруги; історія, яка перевернула уявлення про життя; історія, яка не залишить байдужою навіть "безсердечну" людину.
Він — лицемір. В кожному соціумі різний. Не те, що би йому подобалося так жити, просто звик. Однокласники ставились до нього негативно. Друзі..? та їх немає, але цей день запам'ятається всім. Назавжди.
«Того хмурого ранку я прокинувся кволим, погано почував себе і, взагалі не хотів іти в школу, але мусив.
Кожен день як мряка, яка ніколи не закінчується. Все йде ніби по кругу: встав, пішов школу, прийшов, повчив уроки, ліг спати. Набридло. Вихідні провожу в себе вдома. За вікном осінь, а це значить, що потрібно веселитися з друзями на вулиці, займатися улюбленими справами і хоча б трішки уроками. Та я нічого з цього не виконую. Друзів немає, улюблених справ теж (хіба що грати на комп'ютері), а уроки робити ліньки.
Того ж дня в мого однокласника був День народження, тому він запросив нас в кафе. Мені пощастило, бо теж в списках запрошених. Але якби я знав, чим обернеться все це.
Кафе знаходиться в центрі, а я живу на окраїні міста. Вирішив не чекати автобус і йти пішком. Признаюсь, мені подобалась одна дівчина, а от чи я їй, чесно кажучи — не знаю. Думками про неї був забитий весь мій мозок. Не знав як їй це сказати — боявся. Уже в кафе, зрозумів — такого типу заходи мені не по душі. Просто вибіг гримнувши дверима і втік.
Йдучи, я думав про ту саму дівчину, яка до речі, теж була на святі. Уже темно, біля 11 вечора, але рух по вулиці все ніяк не спинявся. Місто — маленьке. Проїде ще декілька авто і стане тихо. Вирішив перейти дорогу, й звичайно на пішохідному переході. Вулиця не освітлювалась. Оглянувшись навкруги, не бачив причин, щоб не пересікати її. Хто ж знав, що саме ця мить стане для мене такою значущою...
Водій легкового автомобіля, який виїхав з повороту і збив мене, втік з місця аварії.
Я уже лежав посередині дороги, навколо мене власна кров і біль, яка розійшлась по всьому тілу. Вона настільки сильна, що терпіти уже не було сил. Дивлюсь на небо, зірки, нічого вже не є таким важливим як життя.
Проте дівчина, яка так сильно подобалась, йшла за мною. Вона підбігла до мого тіла, викликавши швидку. Здається я їй теж подобався. Про це навіть не міг думати. Все болить, і тільки якимось чином, з кров'ю в роті та відбитою щелепою, пробуркотів:
— Хочу жити.
Настільки я боровся. Темніє в очах все дужче і дужче, не міг добре чути, але...
— Зараз приїде швидка, зараз тобі допоможуть, не помирай, чуєш! — з сльозами на очах казала вона, так душевно...
Останні слова, які я чув. Все, тишина. Біль зникла. Настільки добре себе так ніколи не почував. Темінь в очах раптом перетворюється на світ. Тепер бачу своє тіло, і ту саму дівчину, яка заливається сльозами. Я чую звуки, бачу ту вулицю, мені добре, я — душа. Скоро буду ангелом. Всім серцем хотів жити — не вийшло. Дуже шкода. Під'їхала швидка допомога. Просто хочу відпочити. Знову темінь; знову тишина; знову біль. Бог дав мені таку долю, бо знав що справлюсь. Я — поборов смерть.
Прокидаюсь в реанімації, мене уже прооперували. Знову зрозумів, що таке життя. Відчуваю втому: хочеться просто закрити очі і заснути. Незабаром перевели в палату, а за два тижні вже виписали з лікарні. Не зважаючи на тяжкі травми голови, я пам'ятаю все, до останнього моменту. Після цієї ситуації, моє життя розділилось на дві частини — до і після. Я почав цінувати його, яке б воно не було. Зрозумів, що кожна прожита секунда — це щастя. Пообіцяв собі, що тепер ніколи не буду думати негативно. Реально змінився.
Зараз мені 31, я успішний бізнесмен, маю свою кар'єру. А щодо тієї дівчини, в яку закохався ще тоді, то вона — моя жінка. Я дуже щасливий, що забезпечений всім, що необхідне: любов'ю, підтримкою, людьми, які ніколи не зрадять, турботою, а головне — здоров'ям.
І, хотів би довести всім, щоб зрозуміти це — не обов'язково потрапляти в аварії, чи інші неприємні ситуації, варто лиш подумати, скільки заплатив Син Божий за твою душу; уявити, як буде комусь боляче втратити тебе...
Такі люди як я, переживши клінічну смерть, цінять життя більше всіх, і воно в них — на першому місці. Любіть його.»
Розповідь: Ілля Сагатов
▶ЗАСНОВАНО НА РЕАЛЬНИХ ПОДІЯХ◀
ID:
835962
Рубрика: Проза
дата надходження: 18.05.2019 23:29:31
© дата внесення змiн: 20.05.2019 19:56:54
автор: S.Kravchuk
Вкажіть причину вашої скарги
|
